(с) 2013, Дмитро Повесьма

«Государство сильно сознательностью масс. 
Оно сильно тогда, когда массы все знают, 
обо всем могут судить и идут на все сознательно». 

В цьому правий був Володимир Ілліч, підтримую я його в цьому. Підтримую не тому, що прочитав, і мені сподобалося, а тому, що я сам у цьому переконаний, що сам маю таку думку, а відома людина дуже влучно сформулювала цю думку словами.

Свідомість мас — це свідомість кожної окремої людини, тобто, кожна людина все знає, про все може судити та йде на все свідомо незалежно від інших. Коли таких свідомих багато, тоді утворюється «свідомість мас», про яку писав Ленін.

У наш час усі грамотні: вміють читати Кореспондент та писати у Фейсбук. Читати про розбиті дороги, а писати, як він ненавидить цю владу, Укравтодор, про те, що годі терпіти і час настав. Усі знають про корупцію, відверте розкрадання, низьку якість будівництва та ремонту доріг. Знають, хто у цьому винен. Навіть знають, що треба робити (або зробити), аби все стало добре. Кожен (кожен!) про все має свою думку та свій погляд. Кожен судить про ситуацію. Певно ж? Хіба є такі, які не судять? Кожен із нас судить. Насамкінець, усі йдуть на все свідомо. Кожен окремо йде на все свідомо. Власне, дії й виражають знання та судження. Те, як ми діємо, що ми робимо, відображає наші справжні знання, судження, прагнення. Дії, а не те, що говориться за келихом пива або пишеться у фейсбуку. Дії, дії і нічого, окрім дій.

Тут варто звернутися до читача особисто й відмовитися від узагальнення «ми», «ви». Нехай буде «ти». Дещо фамільярно, але виключно з метою виділення однієї особи, тебе, читачу. Тебе особисто.

Твоя дія є логічним закінченням твоїх знань та усвідомлень. Ти свідомо йдеш на... бездіяльність. Бездіяльність — це справжня ціна всім твоїм знанням про Межигір'я, золоті унітази та розбиті дороги. Бездіяльність — це справжня ціна крикам про «годі терпіти» і «час настав». Бездіяльність — це справжня ціна твоєму усвідомленню, що ми живемо в лайні, нас обкрадають, експлуатують, принижують.

Знаєш, усвідомлюєш, розумієш весь непотріб навколо, і нічого не робиш. Причому бездіяльність — це ще найкращий варіант, бо дехто лиже дупу владі, ненавидячи її. Може, це ти? Точно ні? Я не помилюся відносно 99% читачів, якщо скажу, що ви зараз думаєте: «а що я один можу зробити?». «Що, одному виходити на майдан чи до Ради і щось там кричати?». «Про які дії ти говориш?! Нічого не змінити!». «От якби було організовано, я б підтримав». «Я готовий піти за сильним лідером, у якого я повірю». «От якби зібралося багато народу, то ми б їм показали!». «Щось у мене часу на всі ці мітинги не вистачає». «Ну от я десь там на акції засвічуся, а за мною прийдуть, чи машину спалять».

Маємо повну країну «послідовників» та охочих об'єднатися. Така маса вважає, що все знає, все усвідомлює та про все судить, і йде на все свідомо: чекає, склавши руки.

Певно, є ті, хто не чекає, а щось робить. Ті, хто «усвідомлює», але сидить на дупі рівно, сміється з нього: «та дарма це все, нічого не вийде, до чого це приведе?». Сидять, сміються і чекають, коли можна буде приєднатися до когось, хто «не дурниці робить», а «щось реальне, щоб влада захвилювалась і зрозуміла, що ми не бидло!».

«Давайте об'єднуватися, разом ми скинемо Януковича!». Та не скинете, оскільки жоден із тих, хто «об'єднується», не здатен діяти самостійно, лише створювати натовп! Ну, добре. Закидали шапками і скинули Януковича. Після — вибори, на яких переможе такий саме янукович, але з іншим прізвищем. Наприклад, із прізвищем Тимошенко, або Кличко, або Яценюк. Через півроку, коли спаде революційна ейфорія, вони візьмуться робити те саме, що і Янукович. А чому ні? Опору ж нема! Кожен знову все буде розуміти, усвідомлювати і свідомо бездіяти. Чекати, поки «прийде час», коли можна буде об'єднатися або приєднатися, і тоді ми їм всім покажемо!

На мою думку, ефективне об'єднання може бути тоді, коли виникає співпраця, кожен має свої обов'язки, їх виконання контролюється, кожен особисто відповідає за свої дії і реально працює. Коли є люди, що діють окремо один від одного, і усвідомлюють, що їхніх рук окремо один від одного вже не вистачає, аби здійснити задумане. Вони об'єднуються для підвищення ефективності праці, фактично створюють мануфактуру, аби 1+1 вийшло 3. Вдвох можна зробити більше, ніж двоє окремо в сумі. Мануфактура. Об'єднання виробничих потужностей. Для цього необхідно, щоб виробничі потужності були.

Прикладом є те, як працює бізнес, підприємці. Мета підприємства — заробляти гроші. Гроші хоче заробляти кожен, проте не всі ж об'єднуються з цією метою, а значна кількість тих, що об'єднується (створюють підприємства) — банкрутіють через невдале об'єднання. І мета проста, і більш-менш зрозуміло, що робити, а все одно одиниці сягають справжніх висот у цьому. Якщо людина до «приєднання» нічого не робила самостійно, то годі чекати ефективної роботи після «приєднання». Звісно, можна сказати, що «нема досвіду, нехай мене навчать, що робити, я буду робити!». Ніхто достовірно не знає, як і що робити, тому можна робити будь-що. Це точно не зашкодить. Зазвичай людей у діях зупиняють три речі:

Я б не хотів об'єднуватися з такими людьми або мати таких послідовників. Якщо нічого не робити, то буде лише гірше (другий закон термодинаміки).

Працює і лінується кожен зараз не сам для себе, а на того дядю, що забирає більше половини твого заробітку податками та хабарами, нічого не даючи взамін.

Якщо ви будете один, то не прийдуть, бо ви погоди не робите, так, «псих» :) До 1000 людей в масштабах України вже не прийти, а їх зараз уже більше. Кожен такий «прихід» до окремої особи буде народжувати нових і нових діячів.

Наша держава та суспільство стануть насправді сильними та комфортними для життя не раніше, ніж кожен буде робити щось всупереч тому, що йому не подобається. Байдуже, що робити, одна окрема дія, навіть дуже ретельно продумана, нічого не вирішить. Мільйони дій, які хоч на міліметр спрямовані проти існуючої системи, миттєво зруйнують цю систему.

Лише самостійні дії кожного окремо можуть призвести до результату. Об'єднання діячів, а не ледарів, призведуть до успіху.

13 марта 2013 г.